Вивчаємо творчість письменників

У рамках рубрики "Вивчаємо творчість письменників" шкільна бібліотека (завідувач Потапова Л. В.) протягом року буде оформлювати книжкові виставки про життя та творчість письменників різних країн світу у шкільній бібліотеці.

Відкриває цей цикл книжкова виставка про творчість українського письменника Івана Нечуй-Левицького, з якою усі учні школи можуть ознайомитися в бібліотеці школи.

/Files/images/2016-2017/vrtualna_bbloteka/SDC16927.JPG /Files/images/2016-2017/vrtualna_bbloteka/SDC16928.JPG /Files/images/2016-2017/vrtualna_bbloteka/SDC16929.JPG

Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. Його прагнення до освіти та самоосвіти може слугувати прикладом для сучасної молоді. Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини ХIХ століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І.Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами. До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях, у маленькій київській квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 1918 року. Поховано його в Києві на Байковому кладовищі.

Кiлькiсть переглядiв: 120

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.